Зіставний (типологічний) аналіз

є процесом установлення подібностей і розбіжностей фонетичних систем різних мов. Залежно від генетичної класифікації мов зіставний аналіз часто поділяють на порівняльний (зіставлення споріднених мов) і контрастивний (зіставлення неспоріднених мов).

Основним досягненням зіставного аналізу в межах фонетичних досліджень сьогодні вважаємо типологічну класифікацію мов за фонетичними критеріями (фонемні й силабічні, вокалічні й консонантні мови тощо) та деякі спроби в моделюванні зародження та розповсюдження мов світу.

Коментарі
  1. Оксана коментує:

    Вітаю!
    Чудовий сайт, добре, що розвиваєте українську фонетику в інтернет-просторі.
    Можливо, Ви знаєте, чи є хоча б одна праця з української фонології, у якій було б проаналізовано усі опозиції голосних та приголосних української мови, а не лише фрагментарні приклади? Особливо цікавлять голосні, оскільки займаюся зіставним дослідженням вокалізму.
    Була б дуже вдячна)

    • phonetica коментує:

      Вітаю!

      Українська фононологія, зокрема фонематика /фонеміка/, тобто вчення про фонему, ґрунтується на дослідженнях, які за своєю методологією є інтуїтивними: науковці (Є.К. Тимченко, О.Н. Синявський, О.Б. Курило, , А.А. Москаленко та ін.) у своїх працях апріорі приймали більшість фоноодиниць за фонеми і лише інколи (у складних неоднозначних випадках) застосовували метод мінімальних пар – опозитивний аналіз (П.П. Коструба, Н.І. Тоцька) чи дистрибутивний аналіз (В.С. Перебийніс). Як наслідок опозитивний опис звуків у працях з української фонематики, справді, має фрагментарний вияв. Крім цього, виходячи з ідей академіка Л.В. Щерби про нерозривну єдність звука і фонеми, застосовували і продовжують застосовувати також експериментально-фонетичний метод у студіях з фонології (Г.Ф. Шило, І.П. Сунцова, Л.І. Прокопова, Т.А. Бровченко, Н.І. Тоцька та ін.).

      Що ж стосується власне методу опозиції, то його базову теорію, як Ви, напевне, знаєте, викладено в «Основах фонології» (1939) М.С. Трубецького. Опозитивний аналіз фонологічної системи української мови (на прикладі зіставлення з російською мовою) коцептуально представила П.С. Вовк у «Теорії центрів і периферій фонологічної та акцентологічної систем» (1997). Ґрунтовне вивчення українських фонем на основі фонологічних опозицій, де були б застосовані теоретичні знання про опозицію, її типи (привативні, градуальні, еквіполентні, корелятивні), враховані досягнення фундаментальної фонології у напрямі встановлення інвентарю системи фонем, на жаль, відсутнє. Втім, наслідком цього є поява праць (наприклад, Бондар О.І., Карпенко Ю.О. «Сучасна українська мова. Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Лексикологія. Лексикографія», 2006), де подають відомості про українські фонеми, відмінні від загальноприйнятих – тих, що представлені в академічному курсі з української літературної мови (Т.1: Вступ, Фонетика, 1969), в якому, до речі, автором розділу про фонеми є П.П. Коструба.

      Водночас раджу звернути увагу на такі праці:
      Cеньків С.С. Дистрибуція приголосних фонем в українській мові. Дисертація. ЛНУ ім. І. Франка, 2004. (Режим доступу до автореферату дисертації: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2004/04sssfum.zip);
      Радван Д.М. Загальнолінгвістична теорія фонеми та її розвиток в Україні. Дисертація. КНУ ім. Т.Шевченка, 2003. (Режим доступу до автореферату дисертації: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2003/03rdvfru.zip).

      Успіхів!

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s